зарубувати
зару́бувати
-ую, -уєш, недок., зарубати, -аю, -аєш, док., перех. і без додатка.
1》 Убивати сокирою, шаблею і т. ін.
|| Убивати на м'ясо (свійську птицю).
2》 Робити зарубку на чому-небудь.
Зарубати [собі] на носі — а) добре, надовго запам'ятати; б) укріпитися в певному намірі, думці і т. ін.; втокмачити собі в голову.
3》 розм. Вганяти сокиру в дерево.
4》 тільки док. Почати рубати.
5》 гірн. Розкривати пласт (руди, вугілля і т. ін.), готуючи його для відбою.
6》 перен., розм. Відхилити, відкинути внаслідок розгляду, обговорення; забракувати, забалотувати.
Джерело:
Великий тлумачний словник сучасної української мови
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- зарубувати — див. рубати Словник синонімів Вусика
- зарубувати — зару́бувати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- зарубувати — ЗАРУ́БУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАРУБА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. і без додатка. 1. Убивати сокирою, шаблею іт. ін. [Голос покликача судового:] Зволив божистий цезар-імператор, щоб Кнея Люція скарать вигнанням, Руфіна ж і Прісціллу зарубати (Л. Укр. Словник української мови в 11 томах
- зарубувати — Зарубувати, -бую, -єш сов. в. заруба́ти, -ба́ю, -єш, гл. 1) Зарубливать, зарубить, убить рубящимъ орудіемъ. Коня візьмуть і попружечку, тебе зарубають, мою душечку. Чуб. V. 95. 2) Дѣлать, сдѣлать зарубку, насѣчку. 3) — язик. О лошади: ранить языкъ травою. Словник української мови Грінченка