зарубувати

ЗАРУ́БУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАРУБА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. і без додатка.

1. Убивати сокирою, шаблею іт. ін.

[Голос покликача судового:] Зволив божистий цезар-імператор, щоб Кнея Люція скарать вигнанням, Руфіна ж і Прісціллу зарубати (Л. Укр., II, 1951,543);

Вдерлись [врангелівці ] опівдні в присиваське село Строганівку, ..зарубавши край шляху німого пастуха (Гончар, II, 1959, 275);

// Убивати на м’ясо (свійську птицю).

— Хоч сердься, хоч ні, а я звеліла ..зарубати п’ять індиків (Н.-Лев., І, 1956, 143).

2. Робити зарубку на чому-небудь.

З-під сокири, дрібніючи, білим пір’ям осипаються тріски, все тоншають ніжки, вже час і зарубувати їх долотом (Стельмах, II, 1962, 34).

◊ Заруба́ти [собі́ ] на но́сі:

а) добре, надовго запам’ятати.

— Чуєш, — звернувся [Павло] до куркуля. — Ми тебе не зачепимо. Але зарубай собі на носі, якщо ти й надалі будеш таким псом, — смерті не минеш! (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 438);

б) укріпитися в певному намірі, думці і т. ін.; вбити собі в голову.

— Не я буду, а панування добуду! — зарубала вона на носі і ніколи не викидала з голови (Мирний, IV, 1955, 33).

3. розм. Вганяти сокиру в дерево.

Він перехрестився, хопив у обі руки величезну сокиру з довгим, міцним топорищем і, замахнувши нею понад головою, зарубав щосили в грубший копець [кінець] ботюка (Фр., І, 1955, 368).

4. тільки док. Почати рубати.

— Зітнемо по гілці, Буде по сопілці З яворонька того. — Сказали — цюкнули: Крів [кров] дзюрчить з явора; Зарубали знову — Чують тиху мову (Граб., І, 1959, 318).

5. гірн. Розкривати пласт (руди, вугілля і т. ін.), готуючи його для відбою.

Дуже поширеними нині вибійними механізмами, які відбивають і зарубують вугілля, є відбійні молотки, врубові машини і комбайни (Наука.., 9, 1959, 13).