1. Великий тлумачний словник сучасної мови

здобич

здо́бич

-і, ж.

1》 Добуте, захоплене і т. ін. на полюванні, у бою, з надр землі тощо.

2》 Те, що є предметом полювання, ловлі, захвату і т. ін.; жертва.

3》 розм. Те саме, що здобуття.

Джерело: Великий тлумачний словник сучасної української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. здобич — здо́бич іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. здобич — див. вигода Словник синонімів Вусика
  3. здобич — [здобиеч] -ч'і, ор. -ч':у Орфоепічний словник української мови
  4. здобич — ЗДО́БИЧ (те, що добуте, захоплене на полюванні, у бою, з надр землі і т. ін.), ДОБИ́ЧА розм., ПОЖИ́ВА рідше, РОЗДОБУ́ТОК розм., ДОБИ́ТОК заст., ДО́БИЧ рідко, РОЗДОБИ́ЧА рідко. З полювання з великою здобиччю повернувся батько (М. Словник синонімів української мови
  5. здобич — До́бич і здо́бич, -чі, -чі, -ччю здо́бич, -чі, -чі, -ччю; здо́бичі, -чів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. здобич — ЗДО́БИЧ, і, ж. 1. Добуте, захоплене і т. ін. на полюванні, у бою, з надр землі тощо. Хоч мисливці й полювали, Але здобичі не мали, Не траплялась їм вона — Дичина та звірина (Перв., Райдуга.. Словник української мови в 11 томах