кус

Значення в інших словниках

1. кус — кус іменник чоловічого роду розм. Орфографічний словник української мови
2. кус — КУС, а, ч., розм. Те саме, що шмато́к. Хороший вус Знайде собі кус (прислів'я); Коли дивимось – несе Сенька на блюді здоровенний кус м'яса (О. Стороженко); Настя вже краяла на полумисок кус вареного сала (У. Самчук). Словник української мови у 20 томах
3. кус — ШМАТО́К (частина, відділена, відбита, відрізана тощо від чогось), ШМАТ, КУСО́К, ЦУРПА́ЛОК (ЦУРПА́ЛКА) (ЦУРУПА́ЛОК) розм., ШМАТИ́НА розм., КУ́СЕНЬ розм., КУС розм., КАВА́ЛОК розм., ШТУ́КА заст., ШКАМАТОК діал., КУСА́К діал., ЛУ́СТА діал. Словник синонімів української мови
4. кус — КУС, а, ч., розм. Те саме, що шмато́к. Коли дивимось — несе Сенька на блюді здоровенний кус м’яса (Стор., І, 1957, 196). Словник української мови в 11 томах
5. кус — Кус, -са м. 1) Кусокъ. Не тягни, Ониську, уса до Іванового куса. Ном. Перший кус усьому голова. Ном. № 11964. 2) Немного. Желех. Іде Сава з України, юж кус засмутився. Гол. II. 123. ні кус. Ничего; ни мало. Ні кус не помогло. Вх. Зн. 41. Словник української мови Грінченка