наголінник
наголі́нник
-а, ч.
Частина металевої збруї, що накладалася на голінку.
|| Все, що накладалось, одягалось на голінку.
Джерело:
Великий тлумачний словник сучасної української мови
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- наголінник — Наголінник: — наколінник (у панцирі) [4] — частина лицарського панцира для захисту колін від ударів [XII] Словник з творів Івана Франка
- наголінник — наголі́нник іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- наголінник — НАГОЛІ́ННИК, а, ч., заст. Частина металевої збруї, що накладалась на голінку. Боярин був у повній рицарській збруї: в панцирі з залізної, блискучої бляхи, в таких же набедрениках і наголінниках (І. Словник української мови у 20 томах
- наголінник — НАГОЛІ́ННИК, а, ч. Частина металевої збруї, що накладалась на голінку. Боярин був у повній рицарській збруї: в панцирі з залізної, блискучої бляхи, в таких же набедрениках і наголінниках (Фр., VI, 1951, 45); // Все, що накладалось, одягалось на голінку. Словник української мови в 11 томах