1. Словник української мови у 20 томах

наголінник

НАГОЛІ́ННИК, а, ч., заст.

Частина металевої збруї, що накладалась на голінку.

Боярин був у повній рицарській збруї: в панцирі з залізної, блискучої бляхи, в таких же набедрениках і наголінниках (І. Франко);

То наголінники візьме [Еней], з електра та золота литі, То розглядає списа, то щита незрівнянну роботу (М. Зеров);

// Все, що накладалось, одягалось на голінку.

Був на ньому Драний, нужденний хітон, на голінках із бичої [бичачої] шкури Латані мав наголінники (Борис Тен, пер. з тв. Гомера).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. наголінник — Наголінник: — наколінник (у панцирі) [4] — частина лицарського панцира для захисту колін від ударів [XII] Словник з творів Івана Франка
  2. наголінник — наголі́нник іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  3. наголінник — -а, ч. Частина металевої збруї, що накладалася на голінку. || Все, що накладалось, одягалось на голінку. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. наголінник — НАГОЛІ́ННИК, а, ч. Частина металевої збруї, що накладалась на голінку. Боярин був у повній рицарській збруї: в панцирі з залізної, блискучої бляхи, в таких же набедрениках і наголінниках (Фр., VI, 1951, 45); // Все, що накладалось, одягалось на голінку. Словник української мови в 11 томах