оце
оце́
част.
1》 вказ. Указує на кого-, що-небудь (іноді супроводжується вказівним жестом).
|| Указує на предмет, що його кому-небудь дають, пропонують.
|| Указує на факт, подію і т. ін., що безпосередньо передували розмові.
2》 підсил. Уживається для уточнення, конкретизації часу дії.
|| Указує на момент дії у знач. зараз, у даний момент і т. ін.
|| Уживається для підсилення значення пит. займ. або присл., що входять до складу питального речення.
|| Уживається для підкреслення якого-небудь члена речення.
3》 підсил. Уживається при підведенні підсумку до сказаного.
4》 підсил. Уживається в розповідях, описах для пожвавлення їх, надання їм виразності, яскравості.
5》 підсил. Уживається при висловленні невдоволення, осуду, докору, заперечення, досади і т. ін.
|| Уживається при висловленні схвалення, захопленої оцінки кого-, чого-небудь.
Значення в інших словниках
- оце — оце́ частка незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
- оце — ОЦЕ́, част. 1. вказ. Уживається при вказуванні на кого-, що-небудь (іноді супроводжується вказівним жестом). І де ходила [княжна], В яких то праведних містах, А в нас, сердешна, опочила. Оце її свята могила... (Т. Словник української мови у 20 томах
- оце — ото́ (оце́, от і т. ін.) ще, несхв. Уживається для вираження осуду чиїх-небудь дій, учинків, докору комусь. (Клієнт:) А що? Він присягнув? (Римлянин у далматиці:) Ні, відступився і руки заложив. Ото ще дурість!... Фразеологічний словник української мови
- оце — Оце́, присл. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- оце — ОЦЕ́, част. 1. вказ. Уживається при вказуванні на кого-, що-небудь (іноді супроводжується вказівним жестом). І де ходила [княжна], В яких то праведних містах, А в нас, сердешна, опочила. Оце її свята могила… (Шевч. Словник української мови в 11 томах
- оце — Оце́ нар. = отсе. Оце твої діти. Шевч. Словник української мови Грінченка