1. Великий тлумачний словник сучасної мови

принаджувати

прина́джувати

-ую, -уєш, недок., принадити, -джу, -диш, док., перех.

1》 Викликати прихід, появу кого-небудь якимсь засобом.

|| Змушувати наближатися (рибу, птаха, звіра і т. ін.), застосовуючи якусь принаду.

|| Бути причиною появи, скупчення кого-, чого-небудь у якомусь місці.

2》 Заохочуючи чим-небудь, обіцяючи щось, викликати бажання займатися чимсь, брати участь у чомусь.

3》 Удаючись до певних засобів, зацікавлюючи чимсь, зав'язувати стосунки з ким-небудь.

|| Викликати симпатію, повагу, довір'я до себе.

|| Викликати почуття кохання, потяг (про чиїсь якості, властивості).

4》 Викликати певний інтерес своїми позитивними якостями, перевагами.

|| Викликати прагнення мати або робити що-небудь.

Джерело: Великий тлумачний словник сучасної української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. принаджувати — (якимось чином викликати до себе прихильність) приваблювати, привертати, прихиляти. Словник синонімів Полюги
  2. принаджувати — прина́джувати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  3. принаджувати — Приманювати, приваблювати, вабити, надити; (до себе) притягати, тягнути; П. спокушати. Словник синонімів Караванського
  4. принаджувати — див. вабити; кликати; прихиляти; спокушати Словник синонімів Вусика
  5. принаджувати — ПРИНА́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИНА́ДИТИ, джу, диш, док., кого – що. 1. Викликати прихід, появу кого-небудь якимось засобом. [Мати:] Та що ж, принаджуй ту погань лісову, то ще діждешся колись добра!... Словник української мови у 20 томах
  6. принаджувати — ВА́БИТИ (викликати в когось бажання бути десь, піти, поїхати кудись, робити щось тощо), ПРИВА́БЛЮВАТИ, ЗВА́БЛЮВАТИ, ЗАВА́БЛЮВАТИ рідше, НА́ДИТИ, ПРИНА́ДЖУВАТИ, ЗНА́ДЖУВАТИ, МАНИ́ТИ, ПРИМА́НЮВАТИ, ТЯГТИ́, ТЯГНУ́ТИ, ПРИТЯГА́ТИ, ПРИТЯ́ГУВАТИ, КЛИ́КАТИ... Словник синонімів української мови
  7. принаджувати — Прина́джувати, -джую, -джуєш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. принаджувати — ПРИНА́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИНА́ДИТИ, джу, диш, док., перех. 1. Викликати прихід, появу кого-небудь якимсь засобом. [Мати:] Та що ж, принаджуй ту погань лісову, то ще діждешся колись добра! (Л. Укр. Словник української мови в 11 томах