ремісник

ремісни́к

-а, ч.

1》 Особа, яка володіє певним ремеслом і виготовляє на продаж та на замовлення вироби ручним кустарним способом, користуючись власними засобами виробництва.

2》 перен. Той, хто працює шаблонно, без творчої ініціативи, натхнення.

3》 розм. Учень ремісничого училища.

Джерело: Великий тлумачний словник сучасної української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

ремісник — ремісни́к іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
ремісник — Рукомесник; П. шабльонний виконавець, мистець без надхнення <�вогню>. Словник синонімів Караванського
ремісник — [реим'існик] -ниека, м. (на) -ниеков'і/ -ниеку, мн. -ниеки, -ниек'іў Орфоепічний словник української мови
ремісник — РЕМІСНИ́К, а́, ч. 1. Особа, яка володіє певним ремеслом і виготовляє на продаж та на замовлення вироби ручним кустарним способом, користуючись власними засобами виробництва. Словник української мови у 20 томах
ремісник — Кожен ремісник мусить брехати. Або на час не зробить замовлення, або ошукає на товарі та ціні. Ремісник завів козу в хабузник. Глум з поганого ремісника. У ремісника золота рука. Він нею заробляє гроші. Учися ремесла такого, щоб міг жити з нього. Ним заробиш на прожиток. Приповідки або українсько-народня філософія
ремісник — РЕМІСНИ́К (дрібний товаровиробник), КУСТА́Р, МАЙСТРОВИ́Й розм. Багато люду наїхало за літо в Раїм: солдаток, купців, чиновників, ремісників (З. Словник синонімів української мови
ремісник — Ремісни́к, -ка́; -ники́, -кі́в рукоме́сник = ремісни́к Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
ремісник — РЕМІСНИ́К, а́, ч. 1. Особа, яка володіє певним ремеслом і виготовляє на продаж та на замовлення вироби ручним кустарним способом, користуючись власними засобами виробництва. Словник української мови в 11 томах
ремісник — Ремісник, -ка м. У ткачей: снарядъ. посредствомъ котораго наматываются нитки на шпульку, вкладываемую затѣмъ въ ткацкій челнокъ. Части его: двѣ вертикально стоящія доски — лаби... Словник української мови Грінченка