ремісник
РЕМІСНИ́К, а́, ч.
1. Особа, яка володіє певним ремеслом і виготовляє на продаж та на замовлення вироби ручним кустарним способом, користуючись власними засобами виробництва.
Ремісники й кузнеці [ковалі] запалювали й роздували горна, скрізь над димарями вставали й вились до неба димки (С. Скляренко);
У Москві рано виникла спеціалізація ремісників. Так, у Кузнечній слободі виготовляли переважно ковальські вироби, у Котельниках – котли, в Бронних слободах – броню (з навч. літ.).
2. перен. Той, хто працює шаблонно, без творчої ініціативи, натхнення.
– В любимій праці ти будеш творити, а у вимушеній, випадковій, зостанешся ремісником! (О. Донченко);
Бажано, навіть потрібно, щоб між автором оригіналу і перекладачем була внутрішня спорідненість, щоб перекладач не був ремісником, який перекладає все, що йому замовлять перекласти, щоб тут доконче був момент творчого вибору (М. Рильський);
Якщо актор в процесі практичної роботи наб'є собі руку, нагромадить деякий досвід і запас штампів.., – такий актор, по-моєму, заслуговує звання ремісника, але не майстра, не художника (з мемуарної літ.);
* У порівн. Лазар скорився. Затих і вже не сперечався, коли будили по ночах. Ішов на роботу байдужий, як ремісник (М. Коцюбинський).
3. розм. Учень ремісничого училища.
Букви РУ горять, як жар. То повз вулицю-бульвар Поспішає склити школу Ремісник Ванюша скляр (П. Воронько);
Він озирнувся й гукнув до своїх ремісників: – Грицю, Лаврін, сюди! Слухайте, щоб у школу ні ногою. Будемо бастувати, а ввечері заходьте до мене і весла захопіть. Тільки обов'язково (П. Панч).
Значення в інших словниках
- ремісник — ремісни́к іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- ремісник — Рукомесник; П. шабльонний виконавець, мистець без надхнення <�вогню>. Словник синонімів Караванського
- ремісник — [реим'існик] -ниека, м. (на) -ниеков'і/ -ниеку, мн. -ниеки, -ниек'іў Орфоепічний словник української мови
- ремісник — -а, ч. 1》 Особа, яка володіє певним ремеслом і виготовляє на продаж та на замовлення вироби ручним кустарним способом, користуючись власними засобами виробництва. 2》 перен. Той, хто працює шаблонно, без творчої ініціативи, натхнення. 3》 розм. Учень ремісничого училища. Великий тлумачний словник сучасної мови
- ремісник — Кожен ремісник мусить брехати. Або на час не зробить замовлення, або ошукає на товарі та ціні. Ремісник завів козу в хабузник. Глум з поганого ремісника. У ремісника золота рука. Він нею заробляє гроші. Учися ремесла такого, щоб міг жити з нього. Ним заробиш на прожиток. Приповідки або українсько-народня філософія
- ремісник — РЕМІСНИ́К (дрібний товаровиробник), КУСТА́Р, МАЙСТРОВИ́Й розм. Багато люду наїхало за літо в Раїм: солдаток, купців, чиновників, ремісників (З. Словник синонімів української мови
- ремісник — Ремісни́к, -ка́; -ники́, -кі́в рукоме́сник = ремісни́к Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- ремісник — РЕМІСНИ́К, а́, ч. 1. Особа, яка володіє певним ремеслом і виготовляє на продаж та на замовлення вироби ручним кустарним способом, користуючись власними засобами виробництва. Словник української мови в 11 томах
- ремісник — Ремісник, -ка м. У ткачей: снарядъ. посредствомъ котораго наматываются нитки на шпульку, вкладываемую затѣмъ въ ткацкій челнокъ. Части его: двѣ вертикально стоящія доски — лаби... Словник української мови Грінченка