1. Словник української мови Грінченка

ремісник

Ремісник, -ка

м. У ткачей: снарядъ. посредствомъ котораго наматываются нитки на шпульку, вкладываемую затѣмъ въ ткацкій челнокъ. Части его: двѣ вертикально стоящія доски — лаби, обращенныя другъ къ другу широкой поверхностью и соединенныя по срединѣ продолговатымъ деревяннымъ ящикомъ — скри́нкою; нижніе концы лаб стоятъ на землѣ, въ верхнихъ вращается желѣзный прутъ — веретено, на которомъ толстое деревянное маховое колесо; тонкій конецъ веретена называется спінь и на немъ вращается шпулька — цівка; веретено приводится во вращательное движеніе при помощи лучка — деревянной палочки, къ обоимъ концамъ которой привязанъ ремінець (ремешекъ), охватывающій веретено; къ ящику (скринка) придѣлана скамейка для сидѣнья — сіде́ць. Шух. І. 257.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. ремісник — ремісни́к іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. ремісник — Рукомесник; П. шабльонний виконавець, мистець без надхнення <�вогню>. Словник синонімів Караванського
  3. ремісник — [реим'існик] -ниека, м. (на) -ниеков'і/ -ниеку, мн. -ниеки, -ниек'іў Орфоепічний словник української мови
  4. ремісник — -а, ч. 1》 Особа, яка володіє певним ремеслом і виготовляє на продаж та на замовлення вироби ручним кустарним способом, користуючись власними засобами виробництва. 2》 перен. Той, хто працює шаблонно, без творчої ініціативи, натхнення. 3》 розм. Учень ремісничого училища. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. ремісник — РЕМІСНИ́К, а́, ч. 1. Особа, яка володіє певним ремеслом і виготовляє на продаж та на замовлення вироби ручним кустарним способом, користуючись власними засобами виробництва. Словник української мови у 20 томах
  6. ремісник — Кожен ремісник мусить брехати. Або на час не зробить замовлення, або ошукає на товарі та ціні. Ремісник завів козу в хабузник. Глум з поганого ремісника. У ремісника золота рука. Він нею заробляє гроші. Учися ремесла такого, щоб міг жити з нього. Ним заробиш на прожиток. Приповідки або українсько-народня філософія
  7. ремісник — РЕМІСНИ́К (дрібний товаровиробник), КУСТА́Р, МАЙСТРОВИ́Й розм. Багато люду наїхало за літо в Раїм: солдаток, купців, чиновників, ремісників (З. Словник синонімів української мови
  8. ремісник — Ремісни́к, -ка́; -ники́, -кі́в рукоме́сник = ремісни́к Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. ремісник — РЕМІСНИ́К, а́, ч. 1. Особа, яка володіє певним ремеслом і виготовляє на продаж та на замовлення вироби ручним кустарним способом, користуючись власними засобами виробництва. Словник української мови в 11 томах