1. Великий тлумачний словник сучасної мови

руна

ру́на

I див. руни I.

II див. руни II.

III рун, мн. (одн. руно, -а, с.).

Молоді, густі сходи посівів; вруна.

|| Густа, буйна зелень.

Джерело: Великий тлумачний словник сучасної української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. руна — ру́на 1 іменник жіночого роду літера ру́на 2 іменник жіночого роду епічна пісня ру́на 3 іменник жіночого роду молоді сходи руна́ іменник жіночого роду луна діал. Орфографічний словник української мови
  2. руна — ВРУНА; густа зелень. Словник синонімів Караванського
  3. руна — див. зелень; сходи Словник синонімів Вусика
  4. руна — РУ́НА¹ див. ру́ни¹. РУ́НА² див. ру́ни². РУ́НА³, рун, мн. (одн. ру́но, а, с.). Молоді, густі сходи посівів; вруна. – Сей рік зарідливий буде. Словник української мови у 20 томах
  5. руна — I. СХО́ДИ мн. (перші паростки перев. посіяних рослин, що вийшли на поверхню ґрунту), ПОСІ́В розм.; ВРУ́НА мн., РУ́НА мн., РУНЬ поет. (молоді густі сходи); ПРО́РІСТЬ (густі сходи злакових або молоді пагони різних рослин). Словник синонімів української мови
  6. руна — РУ́НА¹ див. ру́ни¹. РУ́НА² див. ру́ни². РУ́НА³, рун, мн. (одн. ру́но, а, с.). Молоді, густі сходи посівів; вруна. — Сей рік зарідливий буде. Словник української мови в 11 томах
  7. руна — Руна, -ни ж. = луна 2. Лохв. у. Лубен. у. І зник, пропав той тяжкий голос, тільки руна в яру гула. Шевч. ІІ. 223. Словник української мови Грінченка