справді
спра́вді
1》 присл.У дійсності, насправді, дійсно.
2》 у знач. вставн. сл. Уживається для підтвердження достовірності висловлювання; відповідає за значенням словам: дійсно, насправді.
Справді ж; Справді ж бо; Та й справді; Та й справді ж бо — уживається для підтвердження чого-небудь, для запевнення в чомусь.
3》 у знач. пит. част.. Уживається для вираження сумніву в чому-небудь.
Джерело:
Великий тлумачний словник сучасної української мови
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- справді — Дійсно, уроч. воістину. Словник синонімів Полюги
- справді — спра́вді прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
- справді — пр., насправді, насправжки, дійсно, в дійсності, істинно, ур. воістину, д. доправди, направду, всправжки; (знати) по-справжньому; як ч. СПРАВДІ? невже? Словник синонімів Караванського
- справді — I дійсно, направду, насправді Фразеологічні синоніми: в дісності; справді ж; справді ж бо; та й справді; та й справді ж бо II див. щоправда Словник синонімів Вусика
- справді — СПРА́ВДІ. 1. присл. У дійсності, насправді, дійсно. І згадував літа свої Давнії, благії... Де, як, коли і що робилось? Було що справді, а що снилось..! (Т. Шевченко); А він: – Так се справді ви тут? Ми чули, та віри не йняли. Словник української мови у 20 томах
- справді — НАСПРА́ВДІ (у відповідності до реального стану речей), СПРА́ВДІ, ДІ́ЙСНО, У ДІ́ЙСНОСТІ, ФАКТИ́ЧНО, ПРАКТИ́ЧНО, ДЕ-ФА́КТО книжн., НАСПРА́ВЖКИ (НАВСПРА́ВЖКИ) розм.; ПО СУ́ТІ (перев. при уточненні); НАЯВУ́ (не в мріях, не уві сні). Словник синонімів української мови
- справді — Спра́вді, присл. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- справді — СПРА́ВДІ. 1. присл. У дійсності, насправді, дійсно. І згадував літа свої Давнії, благії… Де, як, коли і що робилось? Було що справді, а що снилось..! (Шевч., II, 1953, 27); А він: — Так се справді ви тут? Ми чули, та віри не йняли. Словник української мови в 11 томах
- справді — Справді нар. Дѣйствительно, въ самомъ дѣлѣ. Пішов я на другий день, аж справді повнісінький, улень самих пятаків. ЗОЮР. І. 134. Словник української мови Грінченка