1. Великий тлумачний словник сучасної мови

стовбур

сто́вбур

-а, ч.

1》 Основна наземна частина дерева або куща, від якої ростуть гілки.

|| розм. Стебло великої трав'янистої рослини.

Піти в стовбур — а) сильно розвинути квітконосне стебло за рахунок інших частин рослини (про коренеплоди); б) вирости великим, але нерозумним.

2》 Назва різних тканинних утворень, які мають вигляд трубки, стрижня.

3》 Вертикальна або похила частина шахти, що має вихід на поверхню.

4》 Вірусна хвороба помідорів, за якої квітки рослини деформуються, а плоди стають дерев'янистими і непридатними для споживання або зовсім не утворюються.

5》 перен., лайл. Про неповоротку, незграбну або нерозумну людину.

Джерело: Великий тлумачний словник сучасної української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. стовбур — сто́вбур іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. стовбур — (дерева) цівка; (від пня до гілок) відземок, окорінок, окоренок; (рослини) стебло; (хто) Л. пень, одоробало. Словник синонімів Караванського
  3. стовбур — [стоўбур] -ра, м. (на) -р'і, мн. -рие, -р'іў Орфоепічний словник української мови
  4. стовбур — СТО́ВБУР, а, ч. 1. Основна наземна частина дерева або куща, від якої ростуть гілки. Через голі стовбури ялин та смерек блищить вода в Дунайці (І. Нечуй-Левицький); На високому стовбурі старого в'яза в лелечім гнізді сплять лелеки (О. Словник української мови у 20 томах
  5. стовбур — Потовщене, здерев'яніле стебло дерева; складається з кори, дуже тонкого шару камбію, деревини, серцевини; на поперечному зрізі видно річні прирости (т.зв. річні кільця); розрізняють стрілоподібні с. (гол. чином у хвойних) і колодисті с. з розгалуженими гілками. Універсальний словник-енциклопедія
  6. стовбур — ОКОРЕ́НОК (частина стовбура від кореня до гілок; нижня частина дерева, що прилягає до кореня), ПРИ́КОРІНЬ (ПРИКОРЕНЬ), ПРИ́КОРЕНОК, ВІДЗЕ́МОК розм., ОДЗЕ́МОК діал., КОМЕ́ЛЬ діал. Чубенко стояв і стояв,.. сосни в його очах поверталися догори окоренками (Ю. Словник синонімів української мови
  7. стовбур — Сто́вбур, -ра; -бури, -рів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. стовбур — СТО́ВБУР, а, ч. 1. Основна наземна частина дерева або куща, від якої ростуть гілки. Через голі стовбури ялин та смерек блищить вода в Дунайці (Н.-Лев., II, 1956, 414); На високому стовбурі старого в’яза в лелечім гнізді сплять лелеки (Довж. Словник української мови в 11 томах
  9. стовбур — Основна циліндрична частина колони (те саме, що й фуст). Архітектура і монументальне мистецтво
  10. стовбур — Стовбур, -ра м. 1) Стволъ, стержень растеній. Та в цій вербі верхівя хоч і зелене, а стовбур зовсім у середині згнив. Кобел. у. Щось лізе вверх по стовбуру. Шевч. 30. Вівця гілляки обгризе з будяка, а стовбурі покида. Лебед. Словник української мови Грінченка