1. Великий тлумачний словник сучасної мови

стрижень

стри́жень

-жня, ч.

1》 Предмет видовженої форми, який є перев. осьовою або опорною частиною чого-небудь; стержень. Стрижень поршня.

2》 Осьова, серединна частина чого-небудь у рослинному чи тваринному організмі.

3》 чого, перен. Основна, головна частина, основа чого-небудь.

4》 спец. Частина ливарної форми, яка служить для утворення порожнини у відливку.

5》 Найглибше місце річки, де дуже швидко тече вода; бистрина.

Джерело: Великий тлумачний словник сучасної української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. стрижень — стри́жень іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. стрижень — (стовбура) серце, осердя; (гострий) шпичка, шпичак; (залізний) прут, (гострий) рожен, (сторчова вісь у возі) шворінь, (у колесі) шпиця; (короткий) шпеник, шпень; (політики) П. хребет, вісь, центр; (на річці) бистрінь. Словник синонімів Караванського
  3. стрижень — [стрижеин'] -жн'а, ор. -жнеим, м. (ў) -жн'і, р. мн. -жн'іў Орфоепічний словник української мови
  4. стрижень — СТРИ́ЖЕНЬ, жня, ч. 1. Предмет видовженої форми, який є переважно осьовою або опорною частиною чого-небудь; стержень. Стрижень поршня. 2. Осьова, серединна частина чого-небудь у рослинному чи тваринному організмі. Словник української мови у 20 томах
  5. стрижень — Жня, ч. Пеніс. Ось тримаю у руці твій стрижень, і він мені зараз кращий за твою нахабну пику (Ю. Покальчук). Словник сучасного українського сленгу
  6. стрижень — (-жня) ч.; мол.; жарт. Чоловічий статевий орган. <...> його стрижень майже боляче тиснув їй на живіт <...> (Ю. Покальчук, Те, що на споді). Словник жарґонної лексики української мови
  7. стрижень — БИСТРИНА́ (швидка течія, а також місце на річці, де найшвидше тече вода), БИСТРІ́НЬ, БИСТРЯ́ розм.; СТРОМОВИ́НА рідше (перев. про течію — швидка й бурхлива); СТРИ́ЖЕНЬ (перев. про таке місце на річці). Словник синонімів української мови
  8. стрижень — Стри́жень, -жня; стри́жні, -жнів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. стрижень — СТРИ́ЖЕНЬ, жня, ч. 1. Предмет видовженої форми, який є переважно осьовою або опорною частиною чого-небудь; стержень. Стрижень поршня. 2. Осьова, серединна частина чого-небудь у рослинному чи тваринному організмі. Словник української мови в 11 томах
  10. стрижень — Прямолінійний конструктивний елемент. Архітектура і монументальне мистецтво
  11. стрижень — Стрижень, -жня м. 1) Самое глубокое мѣсто въ рѣкѣ, въ озерѣ, фарватеръ. Вас. 173, 188. 2) Небольшая рѣчка, струя. Гол. 3) Сердцевина дерева. 4) Стержень въ нарывѣ. Зміев. у. Словник української мови Грінченка