1. Великий тлумачний словник сучасної мови

їздець

їзде́ць

-дця, ч.

1》 Той, хто їде верхи; верхівець, вершник (у 1 знач.).

|| Той, хто добре їздить верхи.

2》 Фахівець, який тренує рисистих коней на іподромах, кінних заводах.

3》 Дрібна комаха, личинки якої паразитують на тілі інших комах або їхніх личинок.

Джерело: Великий тлумачний словник сучасної української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. їздець — Верхівець, вершник, ок. їздовий, д. їздун. Словник синонімів Караванського
  2. їздець — див. вершник Словник синонімів Вусика
  3. їздець — [йіздец'] -з'дз'ц'а, ор. -здзцем, м. (на) -здзцев'і/-з'дз'ц'у, мн. -з'дз'ц'і, -з'дз'ц'іў Орфоепічний словник української мови
  4. їздець — (конем) вершник, комонник, кіннотчик, див. кавалерист Словник чужослів Павло Штепа
  5. їздець — їзде́ць іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  6. їздець — ВЕ́РШНИК (людина, що їде верхи на коні), ВЕРХІВЕ́ЦЬ, ЇЗДЕ́ЦЬ, НАЇ́ЗНИК, ВЕРХОВИ́Й, КІ́ННИЙ рідко, ВЕ́РХІВЕНЬ рідко, ВЕ́РШЕНЬ рідко, КОМО́ННИК заст., ВЕРХОВИ́К діал., ЇЗДУ́Н діал.; ДЖИГІ́Т (умілий і вправний їздець); КІННО́ТНИК, КАВАЛЕРИ́СТ, КІ́ННИК розм. Словник синонімів української мови
  7. їздець — Їзде́ць, їздця́, -це́ві; їздці́, -ці́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. їздець — ЇЗДЕ́ЦЬ, дця, чол. 1. Той, хто їде верхи; верхівець, вершник (у 1 знач.). Їздець під’їхав.. і скочив в коня (Панас Мирний, I, 1954, 70); Другий їздець — то була молода, гарна дівчина (Іван Франко, VI, 1951, 58)... Словник української мови в 11 томах
  9. їздець — Їзде́ць, -дця́ м. Ѣздокъ. К. ЧР. 92. Вчора увечері приїхав їздець. МВ. І. Словник української мови Грінченка