їздець

ЇЗДЕ́ЦЬ, дця, чол.

1. Той, хто їде верхи; верхівець, вершник (у 1 знач.).

Їздець під’їхав.. і скочив в коня (Панас Мирний, I, 1954, 70);

Другий їздець — то була молода, гарна дівчина (Іван Франко, VI, 1951, 58);

Кінь зробив великий стрибок — наче хотів скинути їздця (Юрій Смолич, Світанок.., 1953, 577);

// Той, хто добре їздить верхи.

Переможний їздець.. Десять вже взяв нагород і заквітчався вінком (Микола Зеров, Вибр., 1966, 335);

В 17—18 років Амангельди був неперевершений в тургайському степу їздець і мисливець (Олекса Десняк, II, 1955, 493).

2. Фахівець, який тренує рисистих коней на іподромах, кінних заводах.

Запрягають у робочу качалку троє: один тримає лоша, а двоє одягають збрую. Потім їздець бере віжки і йде ззаду (Конярство, 1957, 110).

3. Дрібна комаха, личинки якої паразитують на тілі інших комах або їх личинок.

Знищують [плодових і ягідних] шкідників і корисні комахи.., їздці, яйцеїди та ін. (Садівництво і ягідництво, 1957, 304).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me