відтяти
Відтя́ти, відти́нати, перен. Різко відповісти, відрубати. — Се зовсім не маскарад, — відтяв Грінка, обтріпуючи пил та солому, — се ілю- страция до комедиї, котра називає ся руска відвага (Галіп, 35); Мама ніколи не любила поділятися з своїми господарськими планами. - Ти сього не зробиш добре, - відтинала, як котре з дітей хотіло їй у чім помагати або спитати (Коб., Вовчиха, 145)
// пол. odciąć — 1) відсікти, відрубати, 2) відрізати, огризнутися.
Українська літературна мова на Буковині в кінці XIX — на початку XX ст.