віно
Ві́но. Посаг, придане. Один перед другим встидав ся, як не мав у касі складених гроший на віно для дітий (Товариш, 1908, 151); Того часу не подавалось жінкам середньої верстви великої науки. Господарське знання, знання красного шиття, гафтів, краснопись... знання Святого Письма, читання взагалі, знання французької мови (хоча б лише поверховне), гра на ґітарі, на фортеп’яні, танці — от і все, що давалось дівчині як духовне віно (Коб., Автобіографія, 46)
// укр. віно — посаг, придане, вікувати — давати віно, посаг (як заст. у СУМ, І, 677, 678); пол. wiano — придане, посаг.
Українська літературна мова на Буковині в кінці XIX — на початку XX ст.