віно
ВІ́НО, а, с.
1. іст. Плата за наречену в деяких давньоруських племенах.
У деяких племенах дружину викупали за віно, тобто за плату (з навч. літ.).
2. заст. Посаг.
[Хома:] Скажи, яке ти віно даси за своєю дочкою? (І. Карпенко-Карий);
Марійка вже підростає, треба віно готувати (М. Івченко);
Щоб віддати Кулину за хазяйського сина, батько готував добре віно, – важку скриню і шматок поля (С. Чорнобривець).
3. заст. Подарунок.
– Чолом тобі, княже. – Здоров будь. Що привіз мені єси? – Віно од Великого князя витичівського. – Мій дід прислав мені віно? Пощо ж сам не прийшов? (І. Білик).
Словник української мови (СУМ-20)