металь

Мета́ль. Метал. Якусь тямку що ії вважаємо чимось цілим, розкладаємо на частини, що склали ся на неї, н. пр : як стопимо 80 частий міди із 20 частями цини, то дістанемо новий металь, який звемо дзвониною (аналітична дефіниция — розбірна) (Канюк, 1911, 20)

// пол. metal — метал.

Значення в інших словниках

1. металь — Мета́л, -лу; -та́ли, -лів і мета́ль, -лю; -та́лі, -лів (гр.)  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
2. металь — Металь, -ля м. Клинъ въ мельничномъ валу для поднятія песта, падающаго въ толчею. Лебед. у.  Словник української мови Грінченка