герб

рос. герб

(від польск. herb, від нім. Erbe- спадщина) — знак держави, міста, роду.

Значення в інших словниках

1. герб — герб іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. герб — (держави) емблема, символ, знак; (України) тризуб.  Словник синонімів Караванського
3. герб — -а, ч. Відмітний символічний знак держави, міста, дворянського роду або окремої особи тощо, зображений на прапорах, монетах, печатках, документах і т. ін. Державний герб — офіційна емблема держави.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. герб — ГЕРБ, а́, ч. Символічний знак держави, міста, дворянського роду або окремої особи тощо, зображуваний на прапорах, монетах, печатках, документах і т. ін.  Словник української мови у 20 томах
5. герб — (польс. herb, від нім. Erbe – спадщина) знак держави, міста чи роду.  Словник іншомовних слів Мельничука
6. герб — Усталений згідно з певними правилами символ осіб, родин, корпорацій, міст, провінцій або держав; у Зх. Європі з XII ст., основні елементи г.: покритий барвою щит зі знаком символу, шолом, а також клейноди.  Універсальний словник-енциклопедія
7. герб — Герб, -ба́; герби́, -бі́в (нім.)  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
8. герб — ГЕРБ, а́, ч. Відмітний символічний знак держави, міста, дворянського роду або окремої особи тощо, зображений на прапорах, монетах, печатках, документах і т. ін.  Словник української мови в 11 томах
9. герб — Герб, -бу м. Гербъ. ЗОЮР. І. 317. Блищали мідяні позолотисті герби на ридвані. К. ЧР. 54. Од Припети й до Синюхи вславили себе Обухи, та й не злотом рабованим, не гонором купованим, не гербами-клейнодами, а своїми пригодами. К. Досв. 113.  Словник української мови Грінченка