опонент

рос. оппонент

той, хто протистоїть, заперечує) — 1. Особа, яка заперечує або висловлює альтернативну думку доповідачеві, авторові проекту, дисертанту. 2. Супротивник у диспуті, дискусії.

Значення в інших словниках

1. опонент — опоне́нт іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. опонент — (у полеміці) супротивник, (на виборах) конкурент, суперник; (інодумець) дисидент; (непримиренний) антагоніст.  Словник синонімів Караванського
3. опонент — [опонент] -нта, м. (на) -нтов'і/-н'т'і, мн. -нтие, -н'т'іў  Орфоепічний словник української мови
4. опонент — -а, ч. 1》 Особа, яка заперечує кому-небудь у публічній бесіді, на диспуті, під час захисту дисертації і т. ін. Офіційний опонент — особа, якій офіційно доручено виступати під час захисту дисертації на здобуття вченого ступеня з аналізом її змісту...  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. опонент — Противник, див. опозиціонер  Словник чужослів Павло Штепа
6. опонент — ОПОНЕ́НТ, а, ч. 1. Особа, яка заперечує кому-небудь у публічній бесіді, на диспуті, під час захисту дисертації і т. ін. Втома .. була тільки при дебатах після реферату..  Словник української мови у 20 томах
7. опонент — опоне́нт [від лат. opponens (opponentis) – той, що протиставить, за перечує] 1. Особа, яка заперечує чи спростовує думки доповідача або оцінює працю дисертанта при захисті дисертації на здобуття вченого ступеня. 2. Супротивник у диспуті, дискусії.  Словник іншомовних слів Мельничука
8. опонент — Опоне́нт, -та; -не́нти, -тів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
9. опонент — ОПОНЕ́НТ, а, ч. 1. Особа, яка заперечує кому-небудь у публічній бесіді, на диспуті, під час захисту дисертації і т. ін. Втома.. була тільки при дебатах після реферату.., бо опонентів було аж п’ять (Л. Укр.  Словник української мови в 11 томах