опонент
ОПОНЕ́НТ, а, ч.
1. Особа, яка заперечує кому-небудь у публічній бесіді, на диспуті, під час захисту дисертації і т. ін.
Втома .. була тільки при дебатах після реферату.., бо опонентів було аж п'ять (Леся Українка);
Серед членів Ученої ради, крім опонентів, астрофізиком був тільки Цебрик (М. Руденко).
2. Супротивник у суперечці; той хто заперечує кому-небудь.
Він дискутував, шаленіючи, мимохіть хапаючи ґудзики в опонента на грудях і викручуючи їх (О. Гончар);
Твереза логіка хлопця справила враження на його опонента (Л. Дмитерко).
(1) Офіці́йний опоне́нт – особа, якій офіційно доручено виступати під час захисту дисертації на здобуття вченого ступеня з аналізом її змісту, визначенням позитивних якостей і вад, значення для науки тощо.
Словник української мови (СУМ-20)