опона
ОПО́НА, и, ж., рідко.
1. Те саме, що заві́са¹ 1.
Вже само убрання кімнат було таке, що вправляло в подив. Опони, шпалери, макати, килими, стіни, мальовані в фестони, орнаменти (Г. Хоткевич);
* У порівн. Нуда застелювала все перед її очима сірою, непринадною опоною (І. Франко).
2. Повстяне покривало для захисту коней та ін. свійських тварин від холоду; попона.
Розкинувшись на землі, поклавши під голови сідла, а під себе опони, лежала, спочивала дружина князя (С. Скляренко).
3. заст. Покривало, ковдра.
Панни заслонили опонами та килимами піч (І. Нечуй-Левицький);
Тим часов гридні приготували на верху могили ложе для князя – прокосили траву, постелили опону, вимостили замість узголовника сідло (С. Скляренко);
* Образно. От він, степ – хвилясте сизе коло, А над ним опона голуба (І. Вирган);
* У порівн. О хмари, в днях осені, хмари тяжкі, ви низом ліниво, без сил повзете.., ви тінь, мов опону, на світ кладете (Уляна Кравченко).
4. Сукняна тканина, яку в давнину виробляли ремісники.
У XIII ст. виникає ремісниче виробництво сукняної тканини – “опони” (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)