анекдот

анекдо́т

(франц. anecdote, від грец. ανέκδοτος – неопублікований, невідомий)

1. В античній літературі старий твір, що свого часу не був відомий,

2. Коротка, здебільшого сатирична або жартівлива, розповідь про якусь подію, випадок, часто вигаданий.

Значення в інших словниках

1. анекдот — анекдо́т іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. анекдот — (від гp. anekdotos — неопублiкований) коpотке усне жаpтiвливе оповiдання пpо якийсь випадок чи ситуацiю з несподiваним дотепним закiнченням.  Словник стилістичних термінів
3. анекдот — [анеиґдот] -ту, м. -т'і, мн. -тие, -т'іў  Орфоепічний словник української мови
4. анекдот — -а, ч. 1》 Стисле жартівливе (здебільшого вигадане) оповідання про яку-небудь смішну подію. || Вигадка, жарт. 2》 Кумедний випадок, подія або пригода.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. анекдот — АНЕКДО́Т, у, ч. 1. Коротке жартівливе (здебільшого вигадане) оповідання про яку-небудь смішну подію. Він усе розказував українські народні анекдоти, смішні, повні жарту (І.  Словник української мови у 20 томах
6. анекдот — • анекдот (від грец. 'ανέκδοτος — невиданий) - коротке сатиричне або гумористичне, з дотепним закінченням усне оповідання про якийсь смішний випадок чи подію. Уперше термін А. застосував Прокопій Кесарійський у кн. "Таємна історія" (6 ст.).  Українська літературна енциклопедія
7. анекдот — АНЕКДО́Т, а, ч. 1. Коротке жартівливе (здебільшого вигадане) оповідання про яку-небудь смішну подію. Він усе розказував українські народні анекдоти, смішні, повні жарту (Н.-Лев.  Словник української мови в 11 томах