анекдот
анекдо́т
• анекдот
(від грец. 'ανέκδοτος — невиданий)
- коротке сатиричне або гумористичне, з дотепним закінченням усне оповідання про якийсь смішний випадок чи подію. Уперше термін А. застосував Прокопій Кесарійський у кн. "Таємна історія" (6 ст.). В епоху середньовіччя та Відродження А. називали фабльо, фацеції. Генетично А. пов'язаний з нар. сатирично-гуморист. казками та новелами. А. здавна використовувалися у літ. творах. До них зверталися й письменники укр. дожовтневої і рад. л-ри: Г. Квітка-Основ'яненко, С. Руданський, І. Франко, Остап Вишня, С. Олійник. Значна роль нар. А. в розвитку новелістики (Дж. Боккаччо, М. Гоголь, А. Чехов), сатири та гумору в поезії, де на його основі з'явилися нові літ. жанри, як напр., польські фрашки та укр. співомовки.
♦ Вид.: Грінченко Б. Веселий оповідач. Чернігів, 1898; Гнатюк В. Галицько-руські анекдоти. В кн.: Етнографічний збірник, т. 6. Львів, 1899; Україна сміється. Сатира та гумор, т. 1 — 3. К., 1960; Книга веселої мудрості. К., 1968.
■ Літ.: Сумцов Н. Разыскания в области анекдотической литературы. Х., 1898.
В. Т. Косяченко.
Українська літературна енциклопедія (A—Н)