Словник іншомовних слів Мельничука

командор

командо́р

(франц. commandeur)

1. За середньовіччя – одне з вищих звань у чернечо-лицарських орденах.

2. Один з вищих ступенів в ієрархії масонських лож (див. масонство).

3. В Росії у 18 – на початку 19 ст. флотський чин між капітаном 1-го рангу і контр-адміралом 4-го ступеня.

4. В СРСР (до 1926 p.), у країнах Західної Європи і США – звання голови яхт-клубу.

5. Керівник кінних, лижних, велосипедних, мотоциклетних, автомобільних та інших пробігів та екскурсій.

6. Капітан-К. в Англії, Голландії, Іспанії та деяких інших країнах – начальник загону суден, який не має адміральського звання.

Словник іншомовних слів за редакцією О.С. Мельничука

Значення в інших словниках

  1. командор — командо́р іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
  2. командор — КОМАНДОР – КОМЕНДОР Командор, -а. За середньовіччя – одне з вищих звань у чернечо-лицарських орденах; один з вищих ступенів у масонських ложах; заст.  Літературне слововживання
  3. командор — -а, ч. 1》 У середньовічних духовних і лицарських орденах – найвище звання, а також особа, що мала це звання. 2》 заст. Керівник загону кораблів, який не мав чину адмірала. 3》 спорт. Керівник кінних, лижних, автомобільних і т. ін. змагань.  Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. Командор — Командор (Великий командор) – у Середньовіччі – очільник лицарського ордена, у масонстві – вища посада у Командорстві і Верховній раді (Д.П.Ш.О.).  Словник вільномулярських назв, термінів і знаків
  5. командор — КОМАНДО́Р, а, ч. 1. У середньовічних духовних і лицарських орденах – найвище звання, а також особа, що мала це звання. [Командор:] З банітами ставать до поєдинку не личить командорові (Леся Українка); Головний інженер був подібний до статуї командора (Ю.  Словник української мови у 20 томах
  6. командор — У деяких рицарських орденах зверхник ордену і управитель адміністративно-військового округу у чернечо-рицарських державах.  Універсальний словник-енциклопедія
  7. командор — Командо́р, -ра; -до́ри, -рів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. командор — КОМАНДО́Р, а, ч. 1. У середньовічних духовних і лицарських орденах — найвище звання, а також особа, що мала це звання. [Командор:] З банітами ставать до поєдинку не личить командорові (Л. Укр.  Словник української мови в 11 томах