командор
КОМАНДО́Р, а, ч.
1. У середньовічних духовних і лицарських орденах — найвище звання, а також особа, що мала це звання.
[Командор:] З банітами ставать до поєдинку не личить командорові (Л. Укр., III, 1952, 364);
Головний інженер був подібний до статуї командора (Шовк., Інженери, 1956, 327).
2. заст. Керівник загону кораблів, який не мав чину адмірала.
3. спорт. Керівник кінних, лижних, автомобільних і т. ін. змагань.
Словник української мови (СУМ-11)