шельф

(англ. shelf, букв. – уступ)

1. Мілководна прибережна частина дна морів і океанів.

2. Поздовжній брус по борту дерев’яного судна, паралельний причальному брусові.

3. Опора (палиця) із сталевих листів зовні обшивки судна, призначена для кріплення бортової броні.

Значення в інших словниках

1. шельф — [шел'ф] -фа, м. (на) -ф'і, мн. -фие, -ф'іy  Орфоепічний словник української мови
2. шельф — ШЕЛЬФ, у, ч., спец. Прибережна частина дна світового океану, в межах якої глибини не перевищують 200 м; материкова обмілина.  Словник української мови у 20 томах
3. шельф — шельф іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
4. шельф — -у, ч., спец. 1》 Прибережна частина дна світового океану, в межах якої глибини не перевищують 200 м; материкова обмілина. 2》 Поздовжній брус по борту дерев'яного судна, паралельний причальному брусові.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. шельф — Мілка зона морського дна вздовж континентального берега, відокремлена від континентального схилу виразним загином; ш. часто містить поклади нафти і природного газу; див. схил континентальний.  Універсальний словник-енциклопедія
6. шельф — ШЕЛЬФ, у, ч., спец. Прибережна частина дна світового океану, в межах якої глибини не перевищують 200 м; материкова обмілина.  Словник української мови в 11 томах