блискучий —
-а, -е. 1》 Який дає блиск, блищить; лискучий, сяючий. || Дуже ясний, яскравий, сонячний. 2》 перен. Дуже гарний, пишний, розкішний. || Пишно, розкішно вбраний, з вишуканими манерами. 3》 перен. Дуже розумний, дотепний; досконалий формою і змістом.
Великий тлумачний словник сучасної мови
блискучий —
БЛИСКУ́ЧИЙ, а, е. 1. Який дає блиск, блищить; лискучий, сяючий. Сиділа Маруся край віконця й дивилася на зорі блискучі, на небо прозоре (Марко Вовчок); У всіх були чорні тонкі брови, блискуче темне волосся, круглі карі очі (І.
Словник української мови у 20 томах
блискучий —
блиску́ча сторі́нка чого, в чому. Найбільш знаменна, видатна подія (найбільш знаменний, видатний період). Героїчний захист Сталінграда — блискуча сторінка в історії Вітчизняної війни (З журналу).
Фразеологічний словник української мови
блискучий —
БАГА́ТИЙ (який відзначається розкішшю, багатством обстановки, пишним оформленням, оздобленням тощо), ГО́ЙНИЙ розм., БУЧНИ́Й підсил., РОЗКІ́ШНИЙ підсил., ПИ́ШНИЙ підсил.; БУНДЮ́ЧИЙ, ПОМПЕ́ЗНИЙ (пишністю розрахований на ефект).
Словник синонімів української мови
блискучий —
БЛИСКУ́ЧИЙ, а, е. 1. Який дає блиск, блищить; лискучий, сяючий. Сиділа Маруся край віконця й дивилася на зорі блискучі, на небо прозоре (Вовчок, І, 1955, 353); У всіх були чорні тонкі брови, блискуче темне волосся, круглі карі очі (Н.-Лев.
Словник української мови в 11 томах
блискучий —
Блискучий, -а, -е Блестящій. К. Досв. 26. Очі поночі блищать блискучі. МВ. ІІ. 176.
Словник української мови Грінченка