Словник чужослів Павло Штепа

бунтувати

Ворохобити, заворохоблювати, зворохоблювати, зворохобити, наворохоблювати, наворохобити, понаворохоблювати, поворохобити, зворушувати, зворушити, позворушувати, колотнечити, заколотнечити, наколотнечувати, наколотнечити, понаколотнечувати, поколотнечити, сколотнечувати, сколотнечити, посколотнечувати, повставати, повстати, розрушувати, розрушати, розрушити

Словник чужомовних слів і термінів Павло Штепа

Значення в інших словниках

  1. бунтувати — бунтува́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
  2. бунтувати — (кого) ПІДБУРЮВАТИ, баламутити; (душу) бентежити, хвилювати.  Словник синонімів Караванського
  3. бунтувати — -ую, -уєш, недок. 1》 неперех. Здіймати бунт, повстання; брати участь у бунті. || розм. Виявляти велике незадоволення або неспокій, роздратування. 2》 перех. Підбурювати до бунту. || Підбурювати проти кого-небудь. 3》 перех., що, перен. Хвилювати, бентежити.  Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. бунтувати — БУНТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. 1. Чинити бунт, повстання; брати участь у бунті. Не село бунтувало, а тільки привідці (М. Коцюбинський); Стоять заводи та шахти німі (бунтує робітництво) (А. Головко); // розм.  Словник української мови у 20 томах
  5. бунтувати — див. перечити  Словник синонімів Вусика
  6. бунтувати — хвилюва́ти (бенте́жити, розпа́лювати, бунтува́ти і т. ін.) кров яку, у кого і без додадка. Викликати неспокій, тривогу, розбурхувати почуття, думки.  Фразеологічний словник української мови
  7. бунтувати — БУНТУВА́ТИ (піднімати бунт, брати участь у бунті), БУНТУВА́ТИСЯ, ЗБУ́РЮВАТИСЯ, ВОРОХО́БИТИ розм. рідше, ВОРОХО́БИТИСЯ розм. рідко. — Док.: збунтува́ти, збунтува́тися, збу́ритися, зворохо́битися. — В Італії починається повстання проти австрійського ярма.  Словник синонімів української мови
  8. бунтувати — Бунтува́ти, -ту́ю, -ту́єш  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. бунтувати — БУНТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. 1. неперех. Здіймати бунт, повстання; брати участь у бунті. Не село бунтувало, а тільки привідці (Коцюб., II, 1955, 98); Стоять заводи та шахти німі (бунтує робітництво) (Головко, II, 1957, 229); // розм.  Словник української мови в 11 томах
  10. бунтувати — Бунтува́ти, -ту́ю, -єш гл. 1) Бунтовать, бунтоваться. Не бунтуйте проти його, тяжко-важко покарає. К. Псал. 146. 2) Бунтовать, возмущать. Бунтує народ. Єв. Л. ХXIII. 5.  Словник української мови Грінченка