бунтувати —
бунтува́ти дієслово недоконаного виду
Орфографічний словник української мови
бунтувати —
-ую, -уєш, недок. 1》 неперех. Здіймати бунт, повстання; брати участь у бунті. || розм. Виявляти велике незадоволення або неспокій, роздратування. 2》 перех. Підбурювати до бунту. || Підбурювати проти кого-небудь. 3》 перех., що, перен. Хвилювати, бентежити.
Великий тлумачний словник сучасної мови
бунтувати —
БУНТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. 1. Чинити бунт, повстання; брати участь у бунті. Не село бунтувало, а тільки привідці (М. Коцюбинський); Стоять заводи та шахти німі (бунтує робітництво) (А. Головко); // розм.
Словник української мови у 20 томах
бунтувати —
див. перечити
Словник синонімів Вусика
бунтувати —
хвилюва́ти (бенте́жити, розпа́лювати, бунтува́ти і т. ін.) кров яку, у кого і без додадка. Викликати неспокій, тривогу, розбурхувати почуття, думки.
Фразеологічний словник української мови
бунтувати —
БУНТУВА́ТИ (піднімати бунт, брати участь у бунті), БУНТУВА́ТИСЯ, ЗБУ́РЮВАТИСЯ, ВОРОХО́БИТИ розм. рідше, ВОРОХО́БИТИСЯ розм. рідко. — Док.: збунтува́ти, збунтува́тися, збу́ритися, зворохо́битися. — В Італії починається повстання проти австрійського ярма.
Словник синонімів української мови
бунтувати —
Бунтува́ти, -ту́ю, -ту́єш
Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
бунтувати —
БУНТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. 1. неперех. Здіймати бунт, повстання; брати участь у бунті. Не село бунтувало, а тільки привідці (Коцюб., II, 1955, 98); Стоять заводи та шахти німі (бунтує робітництво) (Головко, II, 1957, 229); // розм.
Словник української мови в 11 томах
бунтувати —
Бунтува́ти, -ту́ю, -єш гл. 1) Бунтовать, бунтоваться. Не бунтуйте проти його, тяжко-важко покарає. К. Псал. 146. 2) Бунтовать, возмущать. Бунтує народ. Єв. Л. ХXIII. 5.
Словник української мови Грінченка