Значення в інших словниках
-
двойко —
двойко́ числівник кількісний двоє, двійко розм., збірн.
Орфографічний словник української мови
-
двойко —
невідм., числ. кільк., збірн., розм. Те саме, що двоє.
Великий тлумачний словник сучасної мови
-
двойко —
ДВО́Є, ДВІ́ЙКО (ДВО́ЙКО) розм.; ОБО́Є, ОБО́ЙКО розм., ОБО́ЄЧКО розм. (на означення двох названих або відомих осіб, предметів різної статі, роду). Був собі дід та баба.. Удвох собі на хуторі жили, Як діточок двоє, — Усюди обоє (Т.
Словник синонімів української мови
-
двойко —
Двойко́, не відм.
Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
-
двойко —
ДВОЙКО́, невідм., числ. кільк., збірн., розм. Те саме, що дво́є. Обоє вони були сироти, побралися й жили собі двойко (Вовчок, І, 1955, 144); Македониха теж взяла до своєї хати двойко хлоп’ят (Шиян, Гроза.., 1956, 332).
Словник української мови в 11 томах
-
двойко —
Двойко чис. Двое, пара. Родилося у їх скоро двойко діток — близнята: син і дочка. Рудч. Ск. I. 131. Нас тілько двойко в світі. МВ. Худібчину завів і діток сплодив двойко: карапуза хлопчика та скверуху дівчинку.
Словник української мови Грінченка