надбання —
надба́ння іменник середнього роду
Орфографічний словник української мови
надбання —
(дія) придбання, нажиття, набуття, здобуття, НАГРОМАДЖЕННЯ, здобування, набування; (надбане) здобуток, набуток, р. надбанок, як ім. добромнабуте; (культурне) доробок, спадщина.
Словник синонімів Караванського
надбання —
I багатство, власність, добро, здобуток, кривавиця (важко нажите), майно, набуток, надбанок, нажиток, скарб, статки Фразеологічні синоніми: набуте кров'ю і потом; надбане мозолями; нажите власним горбом; нажите власною працею II див. багатство
Словник синонімів Вусика
надбання —
[надбан':а] -н':а, р. мн. -ан'
Орфоепічний словник української мови
надбання —
-я, с. 1》 Дія за знач. надбати. 2》 Те, що хто-небудь здобув, що йому неподільно належить; здобуток. || Результат роботи (перев. позитивний). || Те нове, що має важливе значення для кого-, чого-небудь. 3》 Те, що придбано, нажито.
Великий тлумачний словник сучасної мови
надбання —
НАДБА́ННЯ, я, с. 1. Дія за знач. надба́ти. Нам кумир заступив ідеали. Дух надбання нам жить не дає (П. Грабовський); Прикупив [Терентій Плачинда] до своїх ґрунтів .. сінокосу.
Словник української мови у 20 томах
надбання —
НАДБА́ННЯ (те, що хто-небудь здобув, придбав; про явище культури, науки і взагалі духовної сфери — те, що хто-небудь здобув, органічно засвоїв і що неподільно належить йому), ЗДОБУ́ТОК, НАБУ́ТОК, ПРИДБА́ННЯ рідше.
Словник синонімів української мови
надбання —
Надба́ння, -ння; -ба́ння, -ба́нь і -ба́ннів
Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
надбання —
НАДБА́ННЯ, я, с. 1. Дія за знач. надба́ти. Нам кумир заступив ідеали. Дух надбання нам жить не дає (Граб., І, 1959, 534). 2. Те, що хто-небудь здобув, що йому неподільно належить; здобуток.
Словник української мови в 11 томах
надбання —
Надба́ння, -ня с. Пріобрѣтенное имущество. І все твоє надбання пожакують. К. ЦН. 263. Неділене між нами все надбання наше. К. ХП. 62.
Словник української мови Грінченка