повелитель —
повели́тель іменник чоловічого роду, істота
Орфографічний словник української мови
повелитель —
-я, ч., книжн. Той, хто повеліває, наказує за правом своєї влади (про монархів, правителів і т. ін.). || Особа, що має владу над ким-небудь; начальник. || розм. Чоловік щодо своєї дружини.
Великий тлумачний словник сучасної мови
повелитель —
ПОВЕЛИ́ТЕЛЬ, я, ч., книжн. Той, хто повеліває, наказує по праву своєї влади (про монархів, правителів і т. ін.). – Який ти світу повелитель І наш Олимпський предводитель, Коли против фіндюрки [розпутниці] пас?.. (І.
Словник української мови у 20 томах
повелитель —
ВОЛО́ДА́Р (той, хто стоїть на чолі держави, краю і т. ін.), ПРАВИ́ТЕЛЬ, МОЖНОВЛА́ДЕЦЬ, ПОВЕЛИ́ТЕЛЬ книжн., ВЛА́ДА́Р уроч., ВЛАДИ́КА уроч., ДЕРЖА́ВЕЦЬ заст., ВЛА́ДНИК діал. Вишневецький вступав у свою дідизну як самостійний володар, як король Лубенщини (І.
Словник синонімів української мови
повелитель —
ПОВЕЛИ́ТЕЛЬ, я, ч., книжн. Той, хто повеліває, наказує по праву своєї влади (про монархів, правителів і т. ін.). — Який ти світу повелитель І наш Олимпський предводитель, Коли против фіндюрки [розпутниці] пас?.. (Котл.
Словник української мови в 11 томах