повелитель
ПОВЕЛИ́ТЕЛЬ, я, ч., книжн.
Той, хто повеліває, наказує по праву своєї влади (про монархів, правителів і т. ін.).
– Який ти світу повелитель І наш Олимпський предводитель, Коли против фіндюрки [розпутниці] пас?.. (І. Котляревський);
Пан Віміна буде в дорозі до свого повелителя, а в Чигирин в'їздитиме Осман-ага, великий посол султана (Н. Рибак);
// Особа, що має владу над ким-небудь; начальник.
Бреше, ошукує [денщик] свого пана і дуже часто перетворює життя свого повелителя у справжнє пекло (С. Масляк, пер. з тв. Я. Гашека);
// розм. Чоловік щодо своєї дружини.
Накипівша у серці туга .. від витребеньків свого повелителя часто і густо виливається .. тихим, тяжким та важким поспів'ям... (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)