повезти
ПОВЕЗТИ́, зу́, зе́ш, док.
1. кого, що. Почати везти, пересувати, переміщувати якимсь транспортом кого-, що-небудь з одного місця на інше.
Усіх [рідних] одірвали від Кармеля, укинули його у візок і повезли шляхом (Марко Вовчок);
– Тпру! Дай, Гаврилку, я повезу! – Дмитрик скочив з санчат і взявся за мотузок (М. Коцюбинський);
– Ручуся – повезе [трактор], сто тонн потягне вантажу, чи двадцять корпусів, чи п'ять сівалок (І. Гончаренко).
2. кого, що. Везучи, відправити або доставити кого-, що-небудь кудись, до когось.
Мати постановила, як тільки Настуся підросте, повезти її в Париж і там викінчити курс її науки (І. Нечуй-Левицький);
– Запряжи, – каже [сотник], – добродію, пару коней .. да повези наших прачок до Трубайла (П. Куліш);
Командуючого поклали на сани, обмостили ногу і в супроводі ад'ютанта, охорони і лікаря повезли на командний пункт армії (Григорій Тютюнник);
Вони набрали у фляги мінеральної води, щоб повезти своєму комбатові (О. Гончар);
// Поїхати разом з ким-небудь кудись.
Як та билина засихала [титарівна], А батько, мати турбувались, На прощу в Київ повезли (Т. Шевченко);
Того ж таки дня запріг він буланого в санчата й повіз жінку кататися (М. Коцюбинський);
– Колись в ручку поцілуєте, як я в синій чумарчині вас на тарантасі повезу (Григорій Тютюнник).
3. кому, безос. Пощастити, пофортунити.
Хата гула.., кожному хотілося розповісти, що з ним трапилося, як він мудро та хитро виплутався, чим йому повезло (Г. Хоткевич);
Пішов [я] до нього [диспетчера], все розпитав і дізнався, що нам знову повезло, через хвилин п'ятнадцять ітиме збірний поїзд на Куберле (С. Олійник).
Словник української мови (СУМ-20)