повезти
ПОВЕЗТИ́, зу́, зе́ш, док.
1. кого, що. Почати везти, пересувати, переміщувати якимсь транспортом кого-, що-небудь з одного місця на інше.
Усіх [рідних] одірвали від Кармеля, укинули його у візок і повезли шляхом (Марко Вовчок);
– Тпру! Дай, Гаврилку, я повезу! – Дмитрик скочив з санчат і взявся за мотузок (М. Коцюбинський);
– Ручуся – повезе [трактор], сто тонн потягне вантажу, чи двадцять корпусів, чи п'ять сівалок (І. Гончаренко).
2. кого, що. Везучи, відправити або доставити кого-, що-небудь кудись, до когось.
Мати постановила, як тільки Настуся підросте, повезти її в Париж і там викінчити курс її науки (І. Нечуй-Левицький);
– Запряжи, – каже [сотник], – добродію, пару коней .. да повези наших прачок до Трубайла (П. Куліш);
Командуючого поклали на сани, обмостили ногу і в супроводі ад'ютанта, охорони і лікаря повезли на командний пункт армії (Григорій Тютюнник);
Вони набрали у фляги мінеральної води, щоб повезти своєму комбатові (О. Гончар);
// Поїхати разом з ким-небудь кудись.
Як та билина засихала [титарівна], А батько, мати турбувались, На прощу в Київ повезли (Т. Шевченко);
Того ж таки дня запріг він буланого в санчата й повіз жінку кататися (М. Коцюбинський);
– Колись в ручку поцілуєте, як я в синій чумарчині вас на тарантасі повезу (Григорій Тютюнник).
3. кому, безос. Пощастити, пофортунити.
Хата гула.., кожному хотілося розповісти, що з ним трапилося, як він мудро та хитро виплутався, чим йому повезло (Г. Хоткевич);
Пішов [я] до нього [диспетчера], все розпитав і дізнався, що нам знову повезло, через хвилин п'ятнадцять ітиме збірний поїзд на Куберле (С. Олійник).
Значення в інших словниках
- повезти — повезти́ дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
- повезти — [повеизти] -зу, -зеш, -зеимо, -зеите; мин. поув'із, -веизла; нак. -зи, -з'іт' Орфоепічний словник української мови
- повезти — Повезти, пощастити, поталанити Дієслово повезти має свої синоніми пощастити («Може, на той рік пощастить мені зібрати більше матеріалу...» — М. Коцюбинський; «Якби тільки пощастило Артемові з хлопцями!» —... «Як ми говоримо» Антоненка-Давидовича
- повезти — -зу, -зеш, док. 1》 перех. Почати везти, пересувати, переміщувати якимсь транспортом кого-, що-небудь з одного місця на інше. 2》 перех. Везучи, відправити або доставити кого-, що-небудь кудись, до когось. || Поїхати разом із ким-небудь кудись. 3》 кому, неперех., безос. Пощастити, пофортунити. Великий тлумачний словник сучасної мови
- повезти — 1. див. удаватися, фортунити 2. це возом Словник чужослів Павло Штепа
- повезти — Пове́зти́, -везу́, -зе́ш; пові́з, -везла́, -везли́; пові́зши Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- повезти — ЩАСТИ́ТИ безос. кому (складатися щасливо, успішно), ТАЛАНИ́ТИ, ВЕЗТИ́, ВДАВА́ТИСЯ (УДАВА́ТИСЯ), ФОРТУ́НИТИ, ВЕСТИ́СЯ розм., ІТИ́СЯ (ЙТИ́СЯ) розм., ЩАСТИ́ТИСЯ розм., ПЛУ́ЖИТИ розм. рідко, ДОБРИ́ТИСЯ діал., ПАЙДИ́ТИ діал. — Док. Словник синонімів української мови
- повезти — ПОВЕЗТИ́, зу́, зе́ш, док. 1. перех. Почати везти, пересувати, переміщувати якимсь транспортом кого-, що-небудь з одного місця на інше. Усіх [рідних] одірвали від Кармеля, укинули його у візок і повезли шляхом (Вовчок, І, 1955, 362); — Тпру!... Словник української мови в 11 томах
- повезти — Пове́зти́, -зу́, -зе́ш гл. Повезти. Уже була вмерла, повезли ховати. Чуб. V. 12. Словник української мови Грінченка