поручитель —
поручи́тель іменник чоловічого роду, істота
Орфографічний словник української мови
поручитель —
Особа, яка під час Таїнства Шлюбу виконує роль свідка; вінчальний батько; заст. восприємник
Словник церковно-обрядової термінології
поручитель —
-я, ч., книжн. Той, хто дає поруку, ручиться за кого-небудь.
Великий тлумачний словник сучасної мови
поручитель —
ПОРУЧИ́ТЕЛЬ, я, ч., книжн. Той, хто дає поруку, ручиться за кого-небудь. Лихо, коли за лихого поруку дає поручитель (Борис Тен, пер. з тв. Гомера).
Словник української мови у 20 томах
поручитель —
ПОРУ́ЧНИК (той, хто ручиться за когось, гарантує щось), ГАРА́НТ спец., ПОРУЧИ́ТЕЛЬ книжн. Довелося (панові Бжеському) поставити двох поручників у тому, що кара буде сплачена протягом місяця (З. Тулуб); Лихо, коли за лихого поруку дає поручитель (переклад Бориса Тена).
Словник синонімів української мови
поручитель —
ПОРУЧИ́ТЕЛЬ, я, ч., книжн. Той, хто дає поруку, ручиться за кого-небудь. Лихо, коли за лихого поруку дає поручитель (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 146).
Словник української мови в 11 томах
поручитель —
рос. поручитель особа, яка довіряє іншій довіреній особі виконання певних функцій, доручень замість себе.
Eкономічна енциклопедія