поручитель

ПОРУЧИ́ТЕЛЬ, я, ч., книжн. Той, хто дає поруку, ручиться за кого-небудь.

Лихо, коли за лихого поруку дає поручитель (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 146).

Значення в інших словниках

1. поручитель — поручи́тель іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. поручитель — Особа, яка під час Таїнства Шлюбу виконує роль свідка; вінчальний батько; заст. восприємник  Словник церковно-обрядової термінології
3. поручитель — -я, ч., книжн. Той, хто дає поруку, ручиться за кого-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. поручитель — хохл. (паручітель) заручник заручник  Словник чужослів Павло Штепа
5. поручитель — ПОРУЧИ́ТЕЛЬ, я, ч., книжн. Той, хто дає поруку, ручиться за кого-небудь. Лихо, коли за лихого поруку дає поручитель (Борис Тен, пер. з тв. Гомера).  Словник української мови у 20 томах
6. поручитель — ПОРУ́ЧНИК (той, хто ручиться за когось, гарантує щось), ГАРА́НТ спец., ПОРУЧИ́ТЕЛЬ книжн. Довелося (панові Бжеському) поставити двох поручників у тому, що кара буде сплачена протягом місяця (З. Тулуб); Лихо, коли за лихого поруку дає поручитель (переклад Бориса Тена).  Словник синонімів української мови
7. поручитель — рос. поручитель особа, яка довіряє іншій довіреній особі виконання певних функцій, доручень замість себе.  Eкономічна енциклопедія