Значення в інших словниках
-
індивідуальний —
ІНДИВІДУАЛЬНИЙ – ІНДИВІДУАЛІСТИЧНИЙ – ІНДИВІДУАЛІСТСЬКИЙ Індивідуальний. Властивий, належний певній особі, не колективний тощо: індивідуальний пакет, індивідуальні риси. Індивідуалістичний.
Літературне слововживання
-
індивідуальний —
Особистий, персональний, приватний; (стиль) ориґінальний, самобутній; (- власність) одноосібний, не колективний.
Словник синонімів Караванського
-
індивідуальний —
[індиев'ідуал'нией] м. (на) -ному/-н'ім, мн. -н'і
Орфоепічний словник української мови
-
індивідуальний —
рос. индивидуальный (від фр. individuel — особистий) — 1. Властивий окремому суб'єктові, індивіду. 2. Розрахований на одну особу. 3. Поширений на кожного зокрема. 4. Одноосібний.
Eкономічна енциклопедія
-
індивідуальний —
індивідуа́льний прикметник
Орфографічний словник української мови
-
індивідуальний —
-а, -е. 1》 Власт. певній особі. || Розрахований на одну особу. || Поширений на кожного зокрема. 2》 Який перебуває в особистому користуванні, розпорядженні; окремий; прот. колективний, спільний. || Признач. для особистого використання.
Великий тлумачний словник сучасної мови
-
індивідуальний —
індивідуа́льний (від франц. individuel – особистий) 1. Властивий окремому суб’єктові, індивіду. 2. Розрахований на одну особу. 3. Поширений на кожного зокрема. 4. Одноосібний.
Словник іншомовних слів Мельничука
-
індивідуальний —
ОСОБИ́СТИЙ (який перебуває у розпорядженні, користуванні даної особи; який стосується окремої особи); ІНДИВІДУА́ЛЬНИЙ, ПЕРСОНА́ЛЬНИЙ, ПРИВА́ТНИЙ, ВЛАСНОРУ́ЧНИЙ (про підпис).
Словник синонімів української мови
-
індивідуальний —
Індивідуа́льний, -на, -не
Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
-
індивідуальний —
ІНДИВІДУА́ЛЬНИЙ, а, е. 1. Власт. певній особі. Люди не пізнавали її, мою «суб’єктивну, індивідуальну» душу (Л. Укр., III, 1952, 690); Всі вони [дійові особи повісті] наділені автором індивідуальними рисами (Рад.
Словник української мови в 11 томах