індивідуальний

ОСОБИ́СТИЙ (який перебуває у розпорядженні, користуванні даної особи; який стосується окремої особи); ІНДИВІДУА́ЛЬНИЙ, ПЕРСОНА́ЛЬНИЙ, ПРИВА́ТНИЙ, ВЛАСНОРУ́ЧНИЙ (про підпис). Особистий кінь Брянського теж був зав'ючений боєприпасами і парував під тяжким вантажем (О. Гончар); Індивідуальна відповідальність за доручену справу; Персональна справа працівника; Персональний комп'ютер; Я завжди вміла відрізняти публіцистику від приватних справ (Леся Українка); В кінці (наукового листування я) ставив чорнилом свій особистий штамп, так званий власноручний підпис (В. Підмогильний). — Пор. вла́сний.

ОСОБИ́СТИЙ (властивий тільки даній особі, який виражає думки, переживання і т. ін. тільки окремої особи), ІНДИВІДУА́ЛЬНИЙ, СУБ'ЄКТИ́ВНИЙ, ОСІ́БНИ́Й рідше. Мати особисту думку; Листування Стефаника — це ключ до розуміння світогляду письменника та індивідуальних рис його творчої майстерності (з журналу); Ми звикли вважати радість лише суб'єктивним станом чуттєвої істоти, яка осмислює свій стан вдоволення, гармонії (О. Бердник); Правдиві великі поети ніхто не подібний один до другого — кожний має щось свого, осібного, чого ніхто інший не має (І. Франко).

Значення в інших словниках

1. індивідуальний — ІНДИВІДУАЛЬНИЙ – ІНДИВІДУАЛІСТИЧНИЙ – ІНДИВІДУАЛІСТСЬКИЙ Індивідуальний. Властивий, належний певній особі, не колективний тощо: індивідуальний пакет, індивідуальні риси. Індивідуалістичний.  Літературне слововживання
2. індивідуальний — Особистий, персональний, приватний; (стиль) ориґінальний, самобутній; (- власність) одноосібний, не колективний.  Словник синонімів Караванського
3. індивідуальний — [індиев'ідуал'нией] м. (на) -ному/-н'ім, мн. -н'і  Орфоепічний словник української мови
4. індивідуальний — Особистий, особовий  Словник чужослів Павло Штепа
5. індивідуальний — рос. индивидуальный (від фр. individuel — особистий) — 1. Властивий окремому суб'єктові, індивіду. 2. Розрахований на одну особу. 3. Поширений на кожного зокрема. 4. Одноосібний.  Eкономічна енциклопедія
6. індивідуальний — індивідуа́льний прикметник  Орфографічний словник української мови
7. індивідуальний — -а, -е. 1》 Власт. певній особі. || Розрахований на одну особу. || Поширений на кожного зокрема. 2》 Який перебуває в особистому користуванні, розпорядженні; окремий; прот. колективний, спільний. || Признач. для особистого використання.  Великий тлумачний словник сучасної мови
8. індивідуальний — індивідуа́льний (від франц. individuel – особистий) 1. Властивий окремому суб’єктові, індивіду. 2. Розрахований на одну особу. 3. Поширений на кожного зокрема. 4. Одноосібний.  Словник іншомовних слів Мельничука
9. індивідуальний — Індивідуа́льний, -на, -не  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
10. індивідуальний — ІНДИВІДУА́ЛЬНИЙ, а, е. 1. Власт. певній особі. Люди не пізнавали її, мою «суб’єктивну, індивідуальну» душу (Л. Укр., III, 1952, 690); Всі вони [дійові особи повісті] наділені автором індивідуальними рисами (Рад.  Словник української мови в 11 томах