індивідуальний

індивідуа́льний

-а, -е.

1》 Власт. певній особі.

|| Розрахований на одну особу.

|| Поширений на кожного зокрема.

2》 Який перебуває в особистому користуванні, розпорядженні; окремий; прот. колективний, спільний.

|| Признач. для особистого використання.

Індивідуальний пакет — запакований набір перев'язних матеріалів, призначених для надання першої медичної допомоги.

Індивідуальні засоби захисту — прилади, спеціальний одяг і лікарські препарати, призначені для запобігання шкідливої дії на організм людини радіоактивних, отруйних і бактеріальних факторів зовнішнього середовища та умов виробництва.

3》 Здійснюваний окремими особами; не колективний. Індивідуальне житлове будівництво.

|| Створений окремою особою.

4》 Особливий для кожного індивідуума. Індивідуальний підхід до учня. Індивідуальний раціон.

Значення в інших словниках

1. індивідуальний — ІНДИВІДУАЛЬНИЙ – ІНДИВІДУАЛІСТИЧНИЙ – ІНДИВІДУАЛІСТСЬКИЙ Індивідуальний. Властивий, належний певній особі, не колективний тощо: індивідуальний пакет, індивідуальні риси. Індивідуалістичний.  Літературне слововживання
2. індивідуальний — Особистий, персональний, приватний; (стиль) ориґінальний, самобутній; (- власність) одноосібний, не колективний.  Словник синонімів Караванського
3. індивідуальний — [індиев'ідуал'нией] м. (на) -ному/-н'ім, мн. -н'і  Орфоепічний словник української мови
4. індивідуальний — Особистий, особовий  Словник чужослів Павло Штепа
5. індивідуальний — рос. индивидуальный (від фр. individuel — особистий) — 1. Властивий окремому суб'єктові, індивіду. 2. Розрахований на одну особу. 3. Поширений на кожного зокрема. 4. Одноосібний.  Eкономічна енциклопедія
6. індивідуальний — індивідуа́льний прикметник  Орфографічний словник української мови
7. індивідуальний — індивідуа́льний (від франц. individuel – особистий) 1. Властивий окремому суб’єктові, індивіду. 2. Розрахований на одну особу. 3. Поширений на кожного зокрема. 4. Одноосібний.  Словник іншомовних слів Мельничука
8. індивідуальний — ОСОБИ́СТИЙ (який перебуває у розпорядженні, користуванні даної особи; який стосується окремої особи); ІНДИВІДУА́ЛЬНИЙ, ПЕРСОНА́ЛЬНИЙ, ПРИВА́ТНИЙ, ВЛАСНОРУ́ЧНИЙ (про підпис).  Словник синонімів української мови
9. індивідуальний — Індивідуа́льний, -на, -не  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
10. індивідуальний — ІНДИВІДУА́ЛЬНИЙ, а, е. 1. Власт. певній особі. Люди не пізнавали її, мою «суб’єктивну, індивідуальну» душу (Л. Укр., III, 1952, 690); Всі вони [дійові особи повісті] наділені автором індивідуальними рисами (Рад.  Словник української мови в 11 томах