арешт —
аре́шт іменник чоловічого роду
Орфографічний словник української мови
арешт —
-у, ч. 1》 Взяття під варту кого-небудь. 2》 юр. Судова заборона вільно розпоряджатися власним майном. Арешт майна — опис майна та оголошення заборони розпоряджатися ним. Арешт на вклад — припинення видачі грошей з рахунка вкладника. 3》 заст. Приміщення для осіб, позбавлених волі; в'язниця.
Великий тлумачний словник сучасної мови
арешт —
АРЕ́ШТ, у, ч. 1. Позбавлення волі, взяття під варту кого-небудь. Грабунки, заборони, труси і арешти Мов град на хлопську зігнуту, прибиту спину (В. Еллан-Блакитний); Батька ми бачили вдома ніби в гостях, між одним арештом та другим (П. Козланюк). 2. юр.
Словник української мови у 20 томах
арешт —
1. тимчасове позбавлення волі як запобіжний захід щодо підозрюваних у скоєнні правопорушення, аби вони не змогли ухилитися від судову, застосовується за санкцією прокурора чи суду; 2.
Універсальний словник-енциклопедія
арешт —
АРЕ́ШТ, у, ч. 1. Позбавлення волі, взяття під варту кого-небудь. Грабунки, заборони, труси і арешти Мов град на хлопську зігнуту, прибиту спину (Еллан, І, 1958, 198); Батька ми бачили вдома ніби в гостях, між одним арештом та другим (Козл., Сонце..
Словник української мови в 11 томах
арешт —
рос. арест (від латин. arrestum — судова постанова) — 1. Найсуворіший запобіжний захід, який застосовують органи попереднього розслідування щодо обвинуваченого.
Eкономічна енциклопедія
арешт —
Аре́шт, -ту м. 1) Арестъ. В холодній під арештом сиділо іще кілька жидків злодіїв і конокрадів. Левиц. І. 320. На а́решт го засудили. Фр. Пр. 8. 2) Помѣщеніе для арестованныхъ, арестантская, тюрьма. До арешту го посадили. Фр. Пр. 8. Арешт, то дім плачу.
Словник української мови Грінченка