арешт
АРЕ́ШТ, у, ч.
1. Позбавлення волі, взяття під варту кого-небудь.
Грабунки, заборони, труси і арешти Мов град на хлопську зігнуту, прибиту спину (Еллан, І, 1958, 198);
Батька ми бачили вдома ніби в гостях, між одним арештом та другим (Козл., Сонце.., 1957, 15).
2. юр. Судова заборона вільно розпоряджатися власним майном.
— Оформляйте справу до суду. Накладіть арешт на домашні речі (Кучер, Трудна любов, 1960, 241).
3. заст. Приміщення для осіб, позбавлених волі; в’язниця.
Три неділі вже кум у арешті сидів, А селом якийсь шум, наче рій той гудів (Фр., XI, 1952, 120).
Словник української мови (СУМ-11)