вілла —
ві́лла іменник жіночого роду дача
Орфографічний словник української мови
вілла —
[в’іл:а] -л:ие, д. і м. -л':і (дача)
Орфоепічний словник української мови
вілла —
Дімок, дімочок, див. дача
Словник чужослів Павло Штепа
вілла —
-и, ж. Розкішна дача за містом чи будинок-особняк, звичайно із садом навколо.
Великий тлумачний словник сучасної мови
вілла —
ВІ́ЛЛА, и, ж. 1. іст. У Стародавньому Римі – заміський маєток. Авари не скористалися віллами повержених ромеїв, розбили намети перед собором святого Антонія й живуть у наметах (Д.
Словник української мови у 20 томах
вілла —
ві́лла (від лат. villa – сільський будинок, маєток) 1. В Стародавньому Римі сільська садиба. 2. Комфортабельний будинок з парком або садом в околицях міста або в курортній місцевості.
Словник іншомовних слів Мельничука
вілла —
У стародавньому Римі земельний маєток середньої величини (бл. 25-60 га), орієнтований на інтенсивне сільськогосподарське виробництво, засноване на праці рабів; з II ст. до н.е. також назва розкішної міської чи підміської садиби.
Універсальний словник-енциклопедія
вілла —
ВІ́ЛЛА, и, ж. Розкішна дача за містом або будинок-особняк, звичайно із садом навколо. По піскуватій лінії берега, серед тінистих садків, біліли розкішні вілли (Коцюб., І, 1955, 284); Колись вілли були панські, а відтепер належатимуть народові (Гончар, Новели, 1954, 48).
Словник української мови в 11 томах
вілла —
(лат., італ. — маєток) 1. Оточені високими стінами заміська садиба, будинок з господарськими спорудами, майстернями, приміщеннями для охорони (Villa rustica) або міська будівля для відпочинку і розваг з терасовим парком, фонтанами...
Архітектура і монументальне мистецтво