говіркий —
-а, -е. Який любить поговорити, охочий до розмов; балакучий.
Великий тлумачний словник сучасної мови
говіркий —
ГОВІРКИ́Й, а́, е́. Який любить поговорити, охочий до розмов; балакучий. Старі люди говіркі (Ганна Барвінок); Говіркий і поважний гість сподобався Матвієві (У. Самчук); Шашло помітив, що навіть завжди говіркий і веселий Шитов стає мовчазним (Ю.
Словник української мови у 20 томах
говіркий —
див. балакучий
Словник синонімів Вусика
говіркий —
БАЛАКУ́ЧИЙ (який любить поговорити взагалі або багато говорить у цей момент), БАЛАКЛИ́ВИЙ, ГОВІРКИ́Й, ГОВІРЛИ́ВИЙ, ЯЗИКА́ТИЙ розм., ПАЩЕКУВА́ТИЙ розм. ПРОСТОРІ́КУВАТИЙ розм. рідше; ГОМІНКИ́Й, ГОМІНЛИ́ВИЙ, ЛЕПЕТЛИ́ВИЙ розм.
Словник синонімів української мови
говіркий —
ГОВІРКИ́Й, а́, е́. Який любить поговорити, охочий до розмов; балакучий. Старі люди говіркі (Барв., Опов.., 1902, 316); Шашло помітив, що навіть завжди говіркий і веселий Шитов стає мовчазним (Збан., Т. Шашло, 1949, 11); *Образно.
Словник української мови в 11 томах
говіркий —
Говіркий, -а, -е Разговорчивый. Зріс на самоті, сам із собою. Не говіркий був. МВ. ІІ. 11. Старі люде говіркі. Г. Барв. 316.
Словник української мови Грінченка