говіркий
ГОВІРКИ́Й, а́, е́.
Який любить поговорити, охочий до розмов; балакучий.
Старі люди говіркі (Ганна Барвінок);
Говіркий і поважний гість сподобався Матвієві (У. Самчук);
Шашло помітив, що навіть завжди говіркий і веселий Шитов стає мовчазним (Ю. Збанацький);
* Образно. І наоколо леліє Тільки небо та вода. Тільки небо мовчазливе, Тільки море говірке (Микола Чернявський).
Словник української мови (СУМ-20)