говіркий
ГОВІРКИ́Й, а́, е́. Який любить поговорити, охочий до розмов; балакучий.
Старі люди говіркі (Барв., Опов.., 1902, 316);
Шашло помітив, що навіть завжди говіркий і веселий Шитов стає мовчазним (Збан., Т. Шашло, 1949, 11);
*Образно. І наоколо леліє Тільки небо та вода. Тільки небо мовчазливе, Тільки море говірке (Черн., Поезії, 1959, 292).
Словник української мови (СУМ-11)